Ризикуючи бути Собою.

"Я не той, ким хотів би бути.
Я не той, ким варто було б мені бути.
Я не той, ким хотів би бути. 
Я не той, ким би моя мама хотіла, щоб я був.
Я навіть не той, ким був.
Я той, ким я є!" Хорхе Букай.


Ризикну. Хоча, здавалось, про який ризик тут йдеться? Ми думаємо, спілкуємось, кудись ходимо, щось плануємо… Ми живі. На рівні інтелекту все зрозуміло і навіть звично. У нас є своя історія, свій шлях, у когось, можливо, доля. Протягом наданого життєвого часу, ми встигаємо сформувати про себе думку, наділити себе тими чи іншими рисами характеру, здібностями, способами поведінки, навіть принципами і цінностями. Вони можуть бути об’єктивними чи суб’єктивними, правдивими чи вигаданими, постійними, змінними, будь-якими. Але є ще щось.

Кожен з нас рано чи пізно зтикається з відчуттям, ніби щось не так в житті. Все нібито йде по плану: створена сім’я; народились діти; є хороша або непогана робота; інколи зустрічі з друзями; вихідні, відпустки, новини, поїздки… Порожнеча. Звідки? Туга. З якої причини? Обділеність, нестача чогось, якоїсь важливої частини себе, без якої життя є лише напівжиттям. Ми це можемо пояснювати втомою або втратою сенсу, або навіть депресією, але десь вглибині Душі ми точно знаємо, що це «щось» є, точно є, у всій яскравості і живості. Або було… Не важливо, яким воно було – приємним чи складним, але тоді були і ми. Можливо, в дитинстві, коли тато ніс нас малих на плечах, чи улюблена собака облизувала нам ніс. Чи в юності, коли той, в кого ми були закохані, на мить зупиняв погляд на нас і усміхався. Чи в зрілому віці, коли ми чули перший крик нашої щойно народженої дитини. Згадайте, як тоді чулись звуки, як тоді в деталях бачився світ, як відчувались запахи. Як ці враження вписувались в пам’ять, ніби скарб, щось чарівне, ніби щось найважливіше, найдорожче, найживіше. Це спогади про нас Істинних.

Це було. Колись. Але чому в якийсь момент життя ми відмовились від Себе? Чому ми вибрали йти не за Собою, а за думками інших про Себе; не хотіти чогось по-справжньому, а просто плисти за визначеною кимось (але не нами самими) течією? Відповідь парадоксальна: інколи ми ранимі, і тому бути Собою – великий ризик.

Відмова від Себе – рішення, яке приходить до нас в будь-який період життя як реакція на біль, небезпеку, зраду, розчарування, зневіру. Інколи ми робимо такий вибір просто для того, щоб вижити і йти далі, але вже у своєрідній броні. Ми ніби «скручуємо» звук нашої Душі, майже її не чуючи. Спочатку – це просто рішення, яке згодом стає способом існування. Лише існування.

Оскільки ми люди розумні і винахідливі, то можемо знайти багато способів заглушити свою Душу, яка завжди намагається нам щось сказати.

Деякі з них:

- З’їсти або випити щось смачненьке.
Таким чином ми втікаємо від тривоги ще до того, як почнемо усвідомлювати і відчувати її. Запхнувши щось в себе, ми захищаємось від будь-яких емоцій і вдовільняємось почуттям фізичної ситості. Зрозуміло, що ми будемо робити так знову і знову, адже таке відреагування почуттів (приємних і не дуже) є відносним і короткочасним. З часом вибудовується «порочне коло» залежності (йдеться про фізичну, психологічну та енергетичну залежність одночасно), з якого не так просто виплутатись без професійної допомоги.

- Швидко на щось відволіктись.
Кинутись з головою у справи – не важливо які, тільки щоб розсіяти тривогу через дію. Так ми потрапляємо в залежність від роботи, адже зайнятість – найкращий порятунок від непотрібних думок. Бувають випадки, коли ми виснажуємо себе так, що падаємо в ліжко і відключаємось, тільки щоб не опинитись віч-на-віч із Собою.

- Зайнятись шопінгом.
Не важливо, про які можливості йдеться (придбати дім, машину чи просто дрібничку), механізм дії такого способу завжди один: заглушити хоча б на деякий час емоційний голод і надати ситуативного сенсу свого існування. Накопичити матеріальні речі так само, як ми накопичуємо не пережиті нами емоції. Але рано чи пізно ми отримаємо купу матеріального та енергетичного мотлоху і безлад як ззовні, так і всередині.

- Безперестанку шукати об’єкт закоханості, прив’язатись до когось емоційно або просто зайнятись сексом.
Ким буде ця людина і які почуття насправді вона викликає у нас – не важливо. Головне – доза сумнівної ейфорії, уваги і любові. Але в даному випадку може скластись інша історія: почуття душевної близькості між двома людьми протилежної статі бувають настільки непереносимими, що безпечніше зайнятись сексом, аніж перебувати у контакті Душ. Така підміна завжди виявляється злим жартом, повернувшись бумерангом порожнечі і спустошеності, нових енергетичних блоків і підключок.

- Відреагувати почуття за допомогою агресивних вибухів.
Проте такий агресивний спалах – лише спосіб зняти напругу. Він дієвий лише на короткий проміжок часу, адже ми спрямували енергію не на усвідомлення і вирішення ситуації, а на своєрідний «Р-р-р-р-р!», злив енергії в «нижні» чи то «астральні» світи .

Впевнена, що в кожного з нас є свої перевірені способи «втечі» від Себе. Але одного прекрасного дня приходить рятівна порожнеча. Можливо, саме в цей день ми нарешті знайдемо в собі сміливість скинути маски, поглянути їй в лице, усвідомлюючи свою причетність до власного життя. Цей день – це тільки сьогодні, адже насправді не існує ніякого вчора і завтра, бо живемо ми в цю мить.

Спробуйте сказати собі: «Я є!» Що ви почуваєте? Часто першою приходить тривога. Та, яка так довго була причиною для втечі. Вона є своєрідними дверима, які ми колись замкнули на сім замків, але шпаринка в них відчинена завжди. І тому ми безсилі перед тривогою, бо вона є провідником до нас справжніх, до нас живих. Якщо ми ризикнемо відчути її, то з кожним новим глибоким подихом ставатимемо все ближче і ближче до усвідомлення самих себе з іншої сторони. Варто лише припинити хапатись за своє его, перестати асоціювати себе з якимось набором думок, рис характеру чи поведінкою – ми нарешті станемо вільними, ми нарешті станемо щасливими. Бо тільки вільна і щаслива людина може помилятись і вчитись, падати і підніматись, страждати і любити, втрачати і набувати. Тільки така людина може повалити замки гордині, будовані роками. І тоді, побачивши себе розбитою, вона може відчути блаженну чистоту і спокій.

Коли ми бачимо себе переможеними, самотніми і поваленими в своїх власних очах – нам вже нічого боятись. Все, що ми можемо зробити – прийняти себе: «Я є! Я той (та) ким я є зараз.! Я є таким (такою), яким (якою) є зараз!» 
Таке прийняття себе є великодушним, адже є безумовним. Саме воно відкриває нам очі на те, що поділ себе на хороший (а) і поганий (а) є абсурдним. Ми є такими, якими є, бо ми живі, бо ми є.

Сенс - в самому житті. Сенс - в мені.

Прийнявши себе, ми зможемо безумовно прийняти інших. Прийнявши себе у цей конкретний момент, набагато легше розпочати рух до себе Істинних, йти дорогою своєї Душі, відкритись до Творця і щиро прийняти допомогу… З Любов’ю і Вдячністю.

Ми усі щодня робимо наш найважливіший вибір: ризикнути бути СОБОЮ чи бути кимось іншим? Але якщо ви вже ризикнули, то спитайте себе: що робить мене найбільш живим (живою)? Коли я є найбільш Собою? Весь Світ буде підказувати вам відповідь. Адже Світу потрібні дуже живі люди.

Юлія Дожджанюк Енергоцілитель. Енергокаузолог. Психотерапевт. 0671784971

https://www.facebook.com/poklyk